Куца Лава - Історія кохання, аккорды песни для гитары

Am
 (5)                                
G
 (3)
Ілюзією прожитих віків,  Поетами написаних історій.
            
F
                                   
E
             
В маленькім місті крізь полон дощів Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать, Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали.  

Таких історій дуже мало на землі,  Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі  Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,    Для неї вж він був просто ідеалом 
Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди   Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.  І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає, Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?  Нема причин. Їх не було, повір. 
Коли проходить день і наступає вечір  Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,  Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,  А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,  Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями  Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає  Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє  Їх спільний день, де починається любов

Благали зорі і благало небо: Ти схаменись, до нього повернись,
Але усі прохання вже не треба, Я наче птаха, що летить у вись.
Чарівним ранком, тихо на світанні Я відлетіла у чарівний світ,
Де зорепадом падають бажання, Де дійсно є захопливий політ.

Пробач мені, моє чарівне сонце, Але, на жаль, я вже давно не та,
В моїй душі нема уже кохання І залишилась тільки самота.
Душа холодна, серце наче крига, Не знаю як тобі це пояснить,
Холодна я, нічого вже не треба, Мене тепер уже не зупинить.

Am
 (5)                                
G
 (3)
Ілюзією прожитих віків,  Поетами написаних історій.
            
F
                                   
E
             
В маленькім місті крізь полон дощів Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать, Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог. Вони ж під небом високо літали.  

Таких історій дуже мало на землі,  Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі  Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,    Для неї вж він був просто ідеалом 
Ніхто б тоді ніколи не збагнув, Що може все завершитись провалом.

Чи може Бог дивився не туди. Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди   Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.  І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає, Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.

Навіщо все це? Як це зупинити?  Нема причин. Їх не було, повір. 
Коли проходить день і наступає вечір  Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,  Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,  А інша світиться у нього у дворі.

Він падав на коліна і благає,  Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями  Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає  Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє  Їх спільний день, де починається любов

Благали зорі і благало небо: Ти схаменись, до нього повернись,
Але усі прохання вже не треба, Я наче птаха, що летить у вись.
Чарівним ранком, тихо на світанні Я відлетіла у чарівний світ,
Де зорепадом падають бажання, Де дійсно є захопливий політ.

Пробач мені, моє чарівне сонце, Але, на жаль, я вже давно не та,
В моїй душі нема уже кохання І залишилась тільки самота.
Душа холодна, серце наче крига, Не знаю як тобі це пояснить,
Холодна я, нічого вже не треба, Мене тепер уже не зупинить.